[marichka_artysh@yahoo.com]

Майже так; питання прийняття рішень в моїх програмах є як логічне продовження бачення бізнесу як цілісної системи + реальних ризиків конкретної ситуації. Що мені виглядає найважливішим в будь-якому випадку - щоб люди отримали розуміння: нема менш чи більш важливих рішень, кожне з них впливає на бізнес в перспективі, і цей вплив може бути значним та критичним. А "класика" потрібна переважно щоб або допомогти структувати те, що й так робиться, або акцентувати на можливостях тих чи інакших підходів, або і те, і інше.

Йде мова не так про експериментальне бачення вирішення проблем, як про підхід, базований на тому, що "там де є справжнє розуміння, там нема проблем". Які класичні основи? Тобто, те, що визнано іншими як догма чи надруковано в підручниках?

Існує багато діагностичних методів, які мали б допомагати в прийнятті рішень. Корисними є рекомендації М. Бауера, але вони стосуються більше процедури. Є классифікація стилів управління, як авторитарного, демократичного тощо (відносно нове поняття для сучасного менеджменту, про яке в нас мало хто чув як "колаборативне лідерство" або лідерство, орієнтоване на співпрацю, яке побутувало в українському суспільстві до 2 світової війни як "провідництво"). Не впевнена, чи Ви мали на увазі саме це...

Для мене класичними основами є інтерпретації життєвого циклу (і не тільки І. Адізеса), спіральної динаміки розвитку, як першооснови до виникнення тих чи інших ситуацій. Це досить вдалі спроби структурувати і взаємопов'язати процеси, які відбуваються в бізнесі і не тільки. Без їхнього розуміння більшість рішень є косметичними процедурами або анальгіном для гнилого зуба...

Взагалі, є одна невелична проблема з тим, щоб розповісти, що саме і як я використовую: я готую всі програми для конкретної компанії, тому і класика, і інновації потрапляють в них залежно від конкретної потреби. Перепрошую за стільки тексту - "пішло під настрій".