Стаття 62 КЗпП містить визначення надурочної роботи: надурочною вважається робота понад встановлену тривалість робочого дня.
Пленум Верховного Суду України своєю Постановою «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 р. № 13 рекомендує при виникненні спорів про оплату праці в надурочний час мати на увазі, що в разі проведення надурочних робіт за розпорядженням або з відома роботодавця години роботи понад нормальну тривалість робочого дня, а в разі підсумованого обліку робочого часу – понад установлений робочий час в обліковому періоді, оплачуються при погодинній системі оплати праці – у подвійному розмірі годинної ставки, а при відрядній системі – шляхом доплати 100 % тарифної ставки працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою навіть тоді, коли ці роботи було виконано без додержання умов і порядку залучення до них. Водночас не вважається надурочною і оплачується в одинарному розмірі робота працівника з неповним робочим днем понад передбачений трудовим договором час, але в межах установленої законодавством тривалості повного робочого дня. Так само не є надурочною робота працівника з ненормованим робочим днем понад установлену норму робочого часу, крім випадків виконання за дорученням роботодавця роботи, що не входить до кола його обов'язків.
Відповідно до вимог чинного законодавства надурочна робота підлягає оплаті в підвищеному розмірі. Сторони трудових відносин колективним або трудовим договором можуть встановити конкретні розміри оплати за таку роботу. Умови, передбачені колективним і трудовими договорами, що встановлюють розміри оплати надурочної роботи, не можуть погіршувати становище працівників і знижувати рівень їх прав і гарантій, визначених законодавством про працю (ст. 9 КЗпП).
|