Ранее сотрудница не обращалась в суд. Подчеркну, что на момент регистрации заявления об увольнении задолженость была. Но руководство погасило задолженость, выплатив ей зарплату до увольнения.
Имеет ли директор право уволить сотрудницу просто по ст. 38? Или все-таки нужно указать ч.3 ст.38 и выплатить выходное пособие? Ведь на день увольнения долга перед работницей НЕТ.:reverie: Кто-то был в подобной ситуации? Помогите, ПОЖАЛУЙСТА |
А почему бы Почему не поговорить с работницей по душам,
попросить переписать заявление и спокойно уволить по ст. 38 (или даже по п. 1 ст. 36) ? |
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ УХВАЛА 31.03.2005 р. Справа N 6-3607кс04 Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом К. до Державної інспекції з карантину рослин по Кіровоградській області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою К. на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2003 р., встановила таке. У листопаді 2001 р. К. звернулася до суду з позовом до Державної інспекції з карантину рослин по Кіровоградській області про зміну формулювання причини звільнення її з посади провідного спеціаліста інспекції з п. 4 ст. 40 КЗпП України на ст. 38 КЗпП України та відшкодування моральної шкоди в розмірі 20000 грн., посилаючись на невиконання відповідачем умов трудового та колективного договору, внаслідок чого вона вимушена була написати заяву про звільнення за власним бажанням. Однак начальник інспекції, зловживаючи своїм посадовим становищем, наказом N 07/36-0 від 12 жовтня 2001 р. звільнив її не за власним бажанням, а за прогул без поважних причин (п. 4 ст. 40 КЗпП України). У жовтні 2002 р. К. змінила свої вимоги й просила: визнати дії відповідача щодо звільнення її за п. 4 ст. 40 КЗпП України незаконними, визнати наказ про звільнення N 07/36-0 від 12 жовтня 2001 р. недійсним, поновити її на посаді провідного спеціаліста інспекції, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати завдані моральні збитки в сумі 288304 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 квітня 2003 р. позов задоволено частково. Постановлено визнати незаконним наказ начальника Державної інспекції з карантину рослин по Кіровоградській області N 07/36-0 від 12 жовтня 2001 р. про звільнення К. з посади провідного спеціаліста інспекції за п. 4 ст. 40 КЗпП України й поновити її на вказаній посаді. Стягнуто з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 8048 грн. і 1500 грн. у рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди, а також 95 грн. судових витрат у дохід держави. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 397 грн. звернуто до негайного виконання. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2003 р. вказане рішення місцевого суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі К. просить скасувати рішення апеляційного суду й залишити без зміни рішення місцевого суду з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 38, 40, 184, 235 КЗпП України та ст. 7 Закону України "Про охорону праці". Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Скасовуючи рішення місцевого суду й відмовляючи, в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачка подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням згідно із ч. 3 ст. 38 КЗпП України й вважала, що трудові відносини між нею та відповідачем припинені, хоча роботодавець ухилився від видачі наказу про звільнення, а тому висновок суду про те, що трудові відносини між сторонами тривали й К. була неправомірно звільнена з роботи за прогули, не відповідає дійсним обставинам справи. Проте з таким рішенням апеляційного суду погодитися не можна. Відповідно до частин 1, 2 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Крім того, згідно із ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Тобто дана стаття передбачає дві групи випадків, за яких роботодавець, зобов'язаний звільнити працівника з визначеної останнім дати: за наявності підстав, які унеможливлюють подальше продовження роботи, та у випадку невиконання власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. На ці випадки обов'язок працівника за два тижні попереджати власника або уповноважений ним орган про наступне звільнення за власним бажанням не поширюється. Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - ч. 6 ст. 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Як стверджує К., на час звільнення вона була вагітною й потребувала лікування, однак відповідач після неодноразових звернень відмовив у наданні відпустки, а тому вона вимушена була написати заяву про звільнення з роботи за власним бажанням. З матеріалів справи вбачається, що К. 26 липня 2001 р. написала заяву про звільнення з роботи із цього ж дня у зв'язку з невиконанням уповноваженим органом законодавства про працю, умов колективного та трудового договору. Незважаючи на це, відповідач наказу про звільнення її за власним бажанням не видав, а звільнив за прогул, вчинений через два тижні після звернення з такою заявою. Відповідно до ст. 302 ЦПК України справи в суді апеляційної інстанції розглядаються за правилами, встановленими для розгляду справ у суді першої інстанції. Згідно з пунктами 7 - 10 ст. 314 ЦПК України в рішенні суду апеляційної інстанції повинно бути зазначено, зокрема, мотиви скасування рішення суду першої інстанції і необхідності винесення нового рішення; встановлені факти і відповідні до них правовідносини; порушення прав і свобод, за захистом яких спрямовано звернення до суду, чи невиконання зобов'язань або інші підстави щодо задоволення вимог; назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону (ст. 9 ЦПК України), за якими вирішено справу, норми процесуального закону, якими суд керувався. Мотивуючи необхідність винесення нового рішення відповідно до ст. 309 ЦПК України, апеляційний суд посилався на неповне з'ясування місцевим судом цілого ряду обставин справи. Однак, вказавши на необхідність скасування рішення місцевого суду із цих підстав, суд апеляційної інстанції ухилився від розгляду справи за правилами, встановленими для розгляду справ у суді першої інстанції, тобто не зазначив, які норми права порушені судом при вирішенні спору, не дослідив дійсні обставини справи та не вказав норми, на підставі яких він вирішив спір, а лише констатував невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи. Ураховуючи зазначене, висновок апеляційного суду про законність наказу про звільнення за прогул, вчинений з 9 серпня 2001 р., працівника, на якого поширюються гарантії, встановлені ст. 184 КЗпП України, при наявності встановленого законним рішенням місцевого суду факту припинення трудових відносин із моменту звернення працівника до роботодавця із заявою про звільнення за власним бажанням (26 липня 2001 р.) та нехтування останнім вимог закону про звільнення працівника з визначеної ним дати, суперечить указаним нормам, матеріального та процесуального права. За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі постановленого згідно із законом рішення суду першої інстанції. Керуючись статтями 334, 338 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила касаційну скаргу К. задовольнити. Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2003 р. скасувати, а рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16 квітня 2003 р. залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. ____________ Надруковано: "Юридична газета", N 10, 1 червня 2005 р. |
Первое, что мы сделали - пытались договорится. Но люди бывают разные...
Спасибо ВСЕМ |
Срочно нужна помощь уволиться быстро
Подскажите, пожалуйста, нужно уволиться быстро какие ПОВАЖНІ ПРИЧИНИ могут быть? (уволиться хочет мужчина 53 лет, который работает по срочному трудовому договору)
|
Стаття 38. Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника
Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. |
Получается что если он придет сегодня с заявлением об увольнении по собственному желанию в связи со сменой места жительства его уволят тем числом которое ему нужно??? А ему не нужно предоставлять никаких доказательств?
А если работодатель против увольнения можно написать заявление и не выйти на работу? |
1. Нужно.
Поищите по поиску - тема - обговаривалась. Насчет увольнения в связи с переменой места жительства. 2. Работодатель не может быть против закона! |
Спасибо большое за помощь :thumbs up:
|
|
Часовой пояс GMT +3, время: 23:41. |
Powered by vBulletin® Version 3.8.1
Copyright ©2000 - 2024, Jelsoft Enterprises Ltd. Перевод: zCarot
2024 © МЕДИА-ПРО 2024 © HR LIGA