Они не воруют, они "компенсируют" недополученное

[katyarom]

Дякую, Мельник! Можете скористатись моїми словами, рада бути корисною. Я й справді рідко пишу. Тільки читати час знаходжу. Щодо того, чого не зупинила все це - я мала на це право і знала, що можу зупинити. Але хотілось дійти до кінця. Кожне питання здавалось останнім. Та, як і в гірках в аквапарку, за поворотом - новий поворот. А найбільше хотілось захистити себе від подальших спроб в чомусь звинувачувати (любий працівник, якому я зняла премію за порушення трудового розпорядку, може підійти до власника і сказати, що я проводжу якісь махинації з грошима), в результаті чого знову у крісло? З радістю можу сказати - ЗАХИСТИЛА СВОЮ ЧЕСТЬ! Прийшли результати - мною задоволені. Тільки от я все ще кепсько почуваюсь. Тепер вже знаю, не варто було через детектор доказувати свою невинність)))) Мені ж дорожче... та і недешево тягнути працівників в Київ для цієї процедури.

[Jen]

katyarom,

а зачем вы согласились на эту процедуру? да еще, как я понимаю, продолжаете там работать.

[katyarom]

Мене поставили перед вибором - при відмові від "очищення" детектором мене звільнять з очорненням моєї репутації (що для мене багато важить), або ж я докажу свою чистоту. Звичайно, так кортіло написати заяву, аж руки чесались. Та страх перед перспективою роботи в підземці (самі ж бо знаєте, що без хорошої рекомендації хорошої роботи не бачити) переміг. Хоч і зрештою в своєму невеличкому місті я - вельми шанована людина, яку знають як і громадського діяча, і роботу не так важко б було знайти. Та я не могла згодитись на те, щоб про мене погано думали, тим більше, що причин на це НЕ БУЛО. Тому я згодилась. Так, зараз ще й працюю. Спробую зберегти лояльність до роботодавця на тому ж рівні. Та ще два тижні тому назад мене б не змогли переманити нічим. Зараз як компенсацію нервових затрат я отримала підвищення платні. Та, якщо мені запропонують іншу роботу, навіть з меншою зарплатою, боюсь, що таки виникне бажання махнути на минуле рукою і перегорнути сторінку. Поживем-побачимо. Сподіваюсь, вам, мої колеги, вдасться подібний досвід не здобувати.

[Ханифа]

не знаю, не знаю......
Мы уже не раз обсуждали, как относится к игрушкам босса, а ля детектор лжи.
Знаете, Катюша, Ваш милый работодатель использовал примитивный шантаж и дешевенькую манипуляцию для своих игр, а Вы-- согласились. Вам дали денюшек, Вы сохраняете "лояльность"*, чё жаловаться-то?
* и лояльность эту, блдждад, не раз уже обсуждали!!!!
Для пары"садист-мазохист" надо 2 стороны, понимаете, да.
И потому, "який їхав, такого і здибав".

Есть милая сценка в фильме "Игрушка" с П.Ришаром:
Директор говорит сотруднику (лысый мен, возраст за 50 ): Раздевайтесь и вперёд по офису, голым, развлеките сотрудников!!
Тот скорбно смотрит на всех и начинает медленно снимать штаны.
Далее, просто ГЕНиальная фраза директора:
,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,,, ,*
*кино посмотрите, кто не помнит!!

У Вас заниженая самооценка и неадекватное восприятие действительности. И Вы, врядли, чем-либо отличаетесь, по сути, от любого наёмника Вашей компании. Да, да, "громадський діяч з захищеною честю та вельми шанована людина", Вам показали Ваше реальное место в жизни.
Тем не менее, выход-- есть.

Посто делайте правильные выводы. Они не всегда приятны для самолюбия и ума, но всегда полезны на будущее.
И потому, в дальнейшем, Вы будете, более внимательны к особенностям сотрудничества в компаниях на дальнейших путях и дорогах Вашей жизни.
Ошибки - начало опыта, а опыт - начало мудрости.
У Вас впереди очень много хорошего случиться.
Многое ещё впереди!
Удачи Вам!

[Jen]

странно, вот ваш директор не побоялся того, что его репутация испортиться и что пойдут слухи о нем, как об ужасном руководителе, а вы, как сами говорите, уважаемый и достаточно известный человек, пошли на унижение боясь непонятно чего. странно мне это как-то

[anatol_ua]

Ребята, не всё так просто: чёрное-белое, садист-мазохист...
Когда дети есть просят, зрение просветляется и появляются цвета и оттенки: серое в жёлтую крапинку, садомазо с уклоном к возрастным партнёрам...

[НиЛ]

Нет,дело не в детях. Мы с мужем несколько лет назад уволились в никуда, несмотря на то,что нам надо было снимать квартиру и у нас двое детей -школьников. Мы настолько разошлись с руководством в принципах, что не побоялись сделать этот решительный шаг. Ни капельки не жалеем, потому что есть такое понятие как достоинство. И человек будет настолько унижен, насколько он это позволит. А тема рабского отношения к работе кажется была поднята уже на форуме.

[EllE HRD]

мне кажется нет однозначного ответа на эти вопросы вообще!
у каждого своя правда, она в той или иной мере зависит и от сиюминутного настроя, и от сформировавшихся взглядов человека, и еще от кучи нюансов. да и повлиять можно тоже почти на всех людей, главное - найти ткнопку.
в любом случае что было, то было, и уже назад не вернешь время. а вот выводы я бы сделала. надеюсь. что и Катя тоже их сделала. )))

[katyarom]

Дякую всім. Звичайно, висновки я зробила для себе. Тому й підняла цю тему (вона не нова). Та серед нас є не тільки аси, навчені життям і готові роздавати тумаки наліво і направо як справжнісінькі педагоги, але й такі "новачки", як я. Тож хотілось побачити широту поглядів щодо цього питання та чи є в цьому питанні якась одностайність. Не все так погано. Головне - далі я знаю, що роблю. І впевнена, у мене надалі досить цікавий період професійного життя (задоволення я отримаю обов'язково)))). Я - не овечка, я люблю долати труднощі і здобувати досвід (такий собі варіант садо-мазо)))).Це робить мене тільки сильнішою.Та найбільше чого хотілось, щоб і інші краще навчились на чужих помилках, а не на власних. Та, правильно попередньо сказано, у кожного свої обставини, своє життя. Судити про те, що правильно, що ні, хто садо чи мазо, - не благородне діло. Ставмося до життя по-філософськи. Бо все в цьому житті відносне. Всім удачі!
І. Франко
ПРИТЧА ПРО ЖИТТЯ
Було се в Індії.
Степом безлюдним
Йшов чоловік. І враз напав на нього
Голодний лев. Побачивши звірюку
Ще здалека, почувши рик її,
Почав тікати чоловік щодуху.
Тікаючи, наскочив він нараз
На глибоченну балку. Не було
Часу вертатись, не було де скритись,
А звір вже близько. Бачить чоловік,
Що зо стіни безодні, зо стрімкого
Скального обриву худа берізка
В щілині виросла й вершок зелений
Понад безодню к сонцю піднімає.
Не довго думаючи, він чепився
За ту берізку, держачись руками
За пень її, повис над гирлом темним,
Аж поки, бовтаючи там ногами,
На щось твердого крихту не оперся.
Тоді аж відітхнув і дрож смертельна
Потрохи втихла. І почав тоді
Сірома озиратися довкола,
Де він і що з ним?
Перший зирк його
Впав на коріння деревця, що в ньому
Була його єдиная опора.
Що за притичина? Глядить: дві миші,
Одна білява, друга чорна, пильно,
Запопадно, і ненастанно, й прудко
Гризуть коріння того деревця,
Лапками землю порпають, працюють,
Немов наняті, щоб його підпору
Підгризти, підкопати, повалити.
І похололо в того чоловіка
На серці, бо в тій хвилі лев розжертий
Надбіг над пропасть, і його побачив,
І лютим ревом відгомін збудив.
Не міг його дістати, але люто
Глядів згори, скакав і землю гриз,
Ждучи, аж він угору знов підлізе.
І глянув вниз у пропасть чоловік.
І бачить, що на дні тієї балки
Страшна гадюка в’ється і широко
Пащеку рознимає, жде лише,
Щоб він упав для неї на поталу.
Померкло в голові у чоловіка,
За серце стисло, і холодним потом
Все тіло облилось.
Та враз почув,
Що те, о що опер він ноги, якось
Ворушиться. Зирнув, аж пробі! Се
Гадюка, звита в клубок, що в щілині
Дрімала. Рад був скрикнуть чоловік,
Та голос в горлі задушив переляк.
Рад був молиться, та тривога вбила
Побожну думку. Наче труп холодний,
Він висів, певний, що в найближчій хвилі
Коріння миші підгризуть, гадюка
У ногу вкусить, сил його не стане,
І вниз він упаде, змії в пащеку.
А втім – о диво! На гілках берізки
Побачив той нещасний чоловік
Гніздо чмелів. У щільнику малому
Було там трохи меду, а чмелі
Всі полетіли в поле за пожитком,
І закортіло чоловіка того
Покушать меду. Він всіх сил добув,
Піднявся трохи вгору, і устами
Досяг щільник, і ссать його почав.
І враз немов рукою відняло
Йому від серця. Солодощі меду
Заставили його про все забути:
Про льва, що вив йому над головою,
Про миші, що його підпору гризли,
І про дракона, що внизу грозив,
І про гадюку, що у стіп сичала.
Про все, про все забув той чоловік,
Найшовши в тих краплинах медових
Несказанну, високу розкіш раю.
Готама Будда, Азії світило,
Очима духа бачив сю пригоду
І своїм вірним так про неї мовив:
“Сей чоловік, брати, – то кождий з нас.
Життя важке, природа нам ворожа
І тисячі пригод і небезпек
З усіх боків усе нас окружають,
Як того мужа, що там в балці висів.
Голодний лев над нами – то є смерть;
Дракон внизу – то вічне забуття,
Що кождого нагрожуєсь пожерти,
А миші, чорна й біла, – день і ніч,
Що ненастанно вік наш підгризають,
А та гадюка під ногами, браття, –
То наше власне тіло, непостійне,
Слабе і хоре, що нам в кождій хвилі
Назавсіди відмовить може служби.
А та берізка, за яку вчепившись,
Міркуємо спастися від заглади, –
Се людська пам’ять – щира, та коротка.
Нема нам виходу із того горя,
Нема рятунку. Та одно лиш нам
Лишилось, те, чого ніяка сила,
Ніяка нам пригода взять не може:
Се чиста розкіш братньої любові,
Се той чудовий мід, якого крапля
Розширює життя людське в безмір,
Підносить душу понад всю тривогу,
Над всю турботу із-за діл минущих –
В простори, повні світла і свободи.
Хапайте сквапно краплі ті, брати!
Бо лиш в тому, що серце ваше чує,
Чим груди повні, чим душа живе,
У розкоші любові і бажання,
В братерстві, у надії, у змаганні
До вищих, чистих цілей є ваш рай”.