Показать сообщение отдельно
Старый 05.05.2010, 14:34   #113
anatol_ua
Эксперт HR-Лиги
 
Аватар для anatol_ua
 
Регистрация: 19.12.2005
Адрес: Киев
Сообщений: 9,196
Вы сказали Спасибо: 7,109
Поблагодарили 6,437 раз(а) в 3,230 сообщениях
Восклицание

Ну вот, праздники прошли; все зарядились позитивом (в т.ч. свежим воздухом и свежими мыслями)!

Поэтому позволю себе продолжить...
На этот раз я всё-таки нашёл в электронном виде достаточно авторитетное издание:
http://apelyacia.org.ua/node/10

Читаем комментарий к ст. 127:
18. Власнику або уповноваженому ним органу надано право провадити відрахування із заробітної плати працівника для покриття його заборгованості перед підприємством, установою, організацією. Захист прав громадян на справедливу винагороду за працю та можливість вільно розпоряджатись своєю власністю забезпечується шляхом встановлення у коментованій статті чіткого переліку випадків таких відрахувань та ряду умов, за яких вони здійснюються.
Проведення відрахувань із заробітної плати на користь роботодавця за його рішенням передбачено у випадках: повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; повернення зайвих сум, виплачених внаслідок лічильних помилок; погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення в іншу місцевість; повернення коштів, виданих на господарські потреби. При цьому до лічильних помилок слід відносити «неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період тощо» (п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 p.). Однак не вважається лічильною помилкою не пов'язане з обчисленнями неправильне застосування закону та інших нормативно-правових актів, у тому числі колективного договору.
Такі відрахування за наказом (розпорядженням) власника (уповноваженого ним органу) можливі тільки протягом місячного терміну з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості, дня виплати неправильно обчисленої суми і тільки за умови, що працівник не оспорює підстав і розмірів відрахування.
У разі пропуску зазначеного строку та (або) за наявності заперечень з боку працівника проти цих відрахувань погашення заборгованості здійснюється тільки в судовому порядку. Відповідно до роз'яснень вищеназваного Пленуму Верховного Суду України у цих випадках застосовуються правила ч. З ст. 233 цього Кодексу, що передбачають однорічний термін для звернення до суду власника або уповноваженого ним органу, вищого за підлеглістю органу та прокурора із вимогами про стягнення із працівника не повернених ним сум.
19. Працівнику надаються щорічні відпустки за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ст. 75 Кодексу законів про працю України, ст. 6 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 p.). Такі відпустки можуть використовуватись працівниками протягом робочого року, за який вони передбачені, тобто до його закінчення. Тому при звільненні працівника до закінчення робочого року, в рахунок якого він уже одержав відпустку, власникові (уповноваженому ним органу) надано право здійснювати відрахування за невідпрацьовані дні відпустки. Обчислення заробітної плати для оплати часу щорічних відпусток здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 р.
Проте відрахування за невідпрацьовані дні відпустки не провадяться, якщо працівника звільнено з таких підстав: призову або прийняття на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; переведення працівника за його згодою на інше підприємство або переходу на виборну посаду у випадках, передбачених законами України; відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмови від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці; проведення змін в організації виробництва та праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників; виявлення невідповідності працівника обійманій посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи; нез'явлення на роботу понад чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлено більш тривалий термін збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; направлення на навчання; виходу на пенсію; в разі смерті працівника (ст. 22 Закону України «Про відпустки»). Зазначений перелік випадків, коли відрахування при звільненні не провадяться, дещо ширший за викладений у ст. 127 цього Кодексу. Разом з тим саме цією спеціальною нормою слід керуватись, оскільки вона розширює (а не звужує у порівнянні із загальними нормами) зміст і обсяг наданих громадянам прав (ст. 22 Конституції України).
У разі виникнення спору щодо повернення заборгованості роботодавець може звернутись до суду у порядку, передбаченому ч. З ст. 233 цього Кодексу.
__________________
Анатолий
Всё - к лучшему!
anatol_ua вне форума   Ответить с цитированием