http://uk.wikipedia.org/ :
Дискурс (франц.
discours — промова, виступ) — у широкому смислі слова являє собою складну єдність мовної практики і екстралінґвістичних факторів (значима поведінка, котра маніфестується в доступних почуттєвому сприйняттю формах), необхідних для розуміння тексту, тобто дають уявлення про учасників
комунікації, їхніх установках і цілях, умовах вироблення і
сприйняття повідомлення.
Традиційно дискурс мав значення упорядкованого письмового, але найчастіше мовного повідомлення окремого суб'єкта. В останні десятиліття термін дістав широке поширення в гуманітаристиці і набув нових відтінків значення. Часте ототожнення тексту і дискурсу зв'язано, по-перше, з відсутністю в деяких європейських мовах терміна, еквівалентного фр.-англ, discours(e), а по-друге, з тим, що раніше в обсяг поняття дискурс включалася лише мовна практика. В міру становлення дискурсного аналізу як спеціальної області досліджень, з'ясувалося, що значення дискурсу не обмежується письмовим і усним мовленням, але позначає, крім того, і позамовні семіотичні процеси. Акцент в інтерпретації дискурсу ставиться на його інтеракціональній природі. Дискурс — насамперед, це мова, занурена в життя, у соціальний контекст (з цієї причини поняття дискурсу рідко вживається стосовно древніх текстів).
Дискурс не є ізольованою текстовою або діалогічною структурою, тому що набагато більше значення в його рамках здобуває паралінґвістичний супровід мови, що виконує ряд функцій (ритмічну, референтну, семантичну, емоційно-оціночну та інші). Дискурс — це «істотна складова соціокультурної взаємодії» (
Ван Дейк). Філософське звучання термін набув завдяки роботам
Фуко. «Дискурсія» розуміється ним як складна сукупність мовних практик, що беруть участь у формуванні уявлень про той об'єкт, що вони припускають. У «археологічних» і «генеалогічних» пошуках Фуко «дискурсія» виявляється своєрідним інструментом пізнання, репрезентуючим досить нетрадиційний підхід до аналізу культури. Фуко цікавить не денотативне значення висловлення, а, навпаки, вичитування в дискурсі тих значень, що маються на увазі, але залишаються невисловленими, невираженими, причаївшись за фасадом «уже сказаного». У зв'язку з цим виникає проблема аналізу «дискурсивної події» у контексті позамовних умов виникнення дискурсії — економічних, політичних та інших, що сприяли, хоча і не гарантували його появу. Простір «дискурсивних практик» обумовлений можливістю сполучати в мові різночасні події, що вислизають з-під влади культурної ідентифікації, відтворюючи динаміку реального. У дискурсії Фуко виявляє специфічну владу вимовляння, наділену силою щось стверджувати. Говорити — значить мати владу говорити. У цьому відношенні дискурс подібний всьому іншому у суспільстві — це такий самий об'єкт боротьби за владу. Багато в чому завдяки роботам
Фуко,
Альтюссера,
Дерріди,
Лакана французька школа дискурсного аналізу відрізняється більшою філософською спрямованістю, увагою до ідеологічних, історичних, психоаналітичних аспектів дискурсу.
Сьогодні аналіз дискурсу являє собою міждисциплінарну область знання; теорія дискурсу розвивається в лінґвістиці тексту,
психолінґвістиці,
семіотиці,
риториці.
Можно простыми словами: что такое дискурс? Можно на примерах или еще как..
это когда тебе (без особых оснований) втуливают что ты без красных (белых, блестящих, или новой модели тапок) евляешься отсосом и всегда будешь несчастен.. а с ними наоборот.. вместо тапок можешь подставить машину, набедренную повязку, демократические ценности..
Эрик Хан 