Форум сообщества специалистов по управлению персоналом HR-Лига

Цитата:

2. Критерії встановлення груп інвалідності

2.1. Перша група інвалідності
Підставою для встановлення першої групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженим дефектом, що призводять до значного обмеження життєдіяльності людини, неспроможності до самообслуговування і викликають потребу в постійному, що не регулюються, сторонньому нагляді, догляді чи допомозі.
До I групи належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю нездатні до самообслуговування, потребують повного постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, абсолютно залежні від інших осіб або, які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду, залежні від інших осіб у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій.
Критеріями встановлення I групи інвалідності є обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у значному ступені: обмеження самообслуговування III ст.; обмеження здатності самостійно пересуватися III ст.; обмеження здатності до навчання III ст.; обмеження здатності до трудової діяльності III ст.; обмеження здатності до орієнтації III ст.; обмеження здатності до спілкування III ст.; обмеження здатності контролювати свою поведінку III ст.

....

Цитата:

4. Анатомічні дефекти і прирівняні до них стани
4.1. Перша група інвалідності

4.1.3. Сліпота (гострота зору з переносною корекцією менше 0,05 або концентричне звуження поля зору до 10 градусів від точки фіксації) на обидва ока чи око, що краще бачить.

Наверное, все знают, что слепые люди могут работать?

МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ЛИСТ
від 28.07.2008 р. N 3144/0/10-08/13
Народному депутату України -
Голові міжфракційного депутатського об'єднання верховної ради україни "Контрабанді - СТОП"
Рибакову І. О.
вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008

Про роз'яснення застосування нормативних актів
Шановний Ігоре Олександровичу!
Міністерство праці та соціальної політики України на Ваш лист щодо надання роз'яснення по застосуванню окремих положень нормативних актів повідомляє.
1. Щодо норми тривалості робочого часу для інвалідів I або II групи при 5-денному робочому тижні.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані створювати для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Згідно зі ст. 12 Закону України "Про охорону праці" підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці (стаття 172 КЗпП).
Отже, у разі застосування праці інвалідів роботодавець зобов'язаний діяти на підставі рекомендацій МСЕК, оскільки, невиконання цих рекомендацій може призвести до погіршення стану здоров'я працівника-інваліда, за що він нестиме відповідальність.
Якщо у рекомендаціях МСЕК зазначено, що працівник-інвалід може працювати за своєю посадою на умовах неповного робочого часу, роботодавець на прохання інваліда зобов'язаний встановити йому неповний робочий час. Для цього працівник-інвалід подає заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видає відповідний наказ.
Роботодавець зобов'язаний на прохання працівника, що має право на неповний робочий час, встановити робочий час тієї тривалості, про яку просить працівник. Зазначена норма не обмежує права сторін трудового договору на визначення тривалості неповного робочого часу.
Оплата роботи на умовах неповного робочого часу, яка регламентується статтею 56 КЗпП України, провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Згідно з пунктом 6 постанови Ради Міністрів СРСР від 14.09.73 N 674 "Про заходи щодо подальшого вдосконалення використання праці пенсіонерів та інвалідів у народному господарстві і пов'язаних з цим додаткових пільгах" інваліди I і II груп, які працюють на підприємствах, у цехах та на дільницях, призначених для використання праці інвалідів, якщо вони не користуються правом на одержання більш високих пільг, мають право на скорочений робочий час тривалістю 6 годин на добу (36 годин на тиждень).
Враховуючи вищезазначене, ця норма може застосовуватись, якщо Рекомендаціями МСЕК інвалідам I і II груп за станом їх здоров'я дозволено працювати 6 годин (36 годин на тиждень) при шестиденному робочому тижні, на п'ятиденний робочий тиждень вона не поширюється.
2.4. Щодо застосування абзацу шостого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 N 100 (далі - Порядок), та визначення коефіцієнта коригування середньої заробітної плати.
Відповідно до зазначеного абзацу пункту 2 Порядку, час, протягом якого працівник згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду під час обчислення середньої заробітної плати у всіх випадках, передбачених Порядком.
До цього часу відноситься, зокрема і період, впродовж якого працівник знаходився у відпустці без збереження заробітної плати відповідно до статті 25 Закону України "Про відпустки". Наприклад: матері або батьку, який виховує дітей без матері, ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, пенсіонерам за віком та інвалідам III групи, інвалідам I та II груп, особам, які одружуються та ін.
Що стосується періоду, коли працівник знаходився у відпустці без збереження заробітної плати відповідно до статті 26 вищезазначеного Закону, то час такої відпустки не виключається з розрахункового періоду, оскільки в цьому випадку зменшення середньої заробітної плати працівника залежить від рішення самого працівника.
Що стосується визначення коефіцієнта коригування при розрахунку середньої заробітної плати для оплати працівнику часу відпустки.
Згідно з пунктом 10 Порядку у випадку підвищення тарифних ставок і посадових окладів відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими колективними договорами (угодами), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Як зазначено у Вашому листі працівнику було надано відпустку у березні 2008 року.
Розрахунковий період для обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки згідно з нормами пункту 2 Порядку буде березень 2007 - лютий 2008 р.
З 1 лютого 2008 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2008 року N 34 відбулось підвищення посадових окладів працівникам апарату органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів прокуратури, судів та інших органів.
Отже, якщо працівнику необхідно обчислити середню заробітну плату для оплати часу щорічної відпустки, яка надається після 1 лютого поточного року, заробітну плату, враховуючи доплати, надбавки, премії та інші виплати, які включаються при обчислені середньої заробітної плати, коригують на коефіцієнт підвищення посадових окладів.
Коефіцієнт коригування обчислюється шляхом ділення посадового окладу (тарифної ставки), встановленого після підвищення на посадовий оклад (тарифну ставку), який був встановлений працівнику до підвищення, без урахування доплат надбавок тощо.
3. Щодо надання роботодавцям, зареєстрованих платниками страхових внесків на випадок безробіття менше шести місяців, дотації на створення додаткових робочих місць.
Роботодавцям, фактичний строк реєстрації яких як платників внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття менше шести місяців, дотація не надається.

Заступник Міністра
В. Онищук